Більше ніж три місяці йде повномасштабна війна за збереження незалежності України. Хоча наша боротьба триває вісім років та ведеться століттями. Попереду українців чекають роки відновлення як фізичного, так й емоційного. Такі ж процеси будуть відбуватись й у державі: відновлення економіки, міст, формування життя у нових реаліях. З довоєнних часів ми точно перейняли розуміння того, якими мають бути наші міста – комфортними і безпечними для кожного.
Питання відбудови українських міст як ніколи актуальне сьогодні. росія завдала суттєвої шкоди містам, найбільш зруйнованими є Маріуполь, Волноваха, Харків, Ізюм, Суми, Чернігів. Деякі з них практично повністю знищені, наприклад Волноваха чи Маріуполь. Там лишились лише руїни. Зараз ми маємо змогу переосмислити міста і на перше місце поставити людину – її життя, безпеку та здоров’я.
Відбудова та розвиток міст – це не лише про забудову новими багатоповерхівками. А про те, як поєднати житло з інтересами людей та давати можливість для ведення і розвитку бізнесу. Звісно, питання нового житла для тих, хто його не має, стоїть дуже гостро. Та я вважаю, що зараз варто будувати не швидко, а якісно та обдумано, дослухаючись до потреб людей, і в центрі ставити саме мешканця. Найціннішим активом майбутнього є насамперед люди, потрібно орієнтуватись на них.
Якими мають бути людиноцентричні міста? На мою думку, насамперед це міста, у яких комфортно психологічно та фізично. В першу чергу це інклюзивність та безбар’єрність. Зокрема людиноцентричну концепцію почали запроваджувати в міському плануванні Барселони. Там перенаправили транспортні потоки за межі міста, щоб залишити центр пішим. А все для того, щоб створити здорове міське середовище і дати можливість людям почуватись комфортно.
Є відома концепція «місто 15 хвилин», коли у пішій доступності є все необхідне для мешканця – продуктовий магазин, аптека, лікарня, кафе, дитячий садок чи школа. Впровадження такого рішення допоможе оптимізувати процеси й ефективно розподіляти ресурси.
Міста сьогодні потребують мобільності, тож варто врахувати концепцію «коротких відстаней». Розвиток велоінфраструктури та якісного громадського транспорту – тепер це нагальне завдання і потреба для мешканців Львова, до прикладу. У час війни спостерігаємо частковий дефіцит та здорожчання пального, багато людей пересіли з власного авто у громадський транспорт, на велосипеди чи електросамокати. І, з власних спостережень, проїзд подорожчав, а якість послуг у Львові не змінилась. Це питання варто вирішувати вже сьогодні й підходити до нього комплексно.
Головним документом міського розвитку є генеральний план. Мабуть, в умовах розбудови міста він працює добре – кардинальне перепланування кварталів чи формування нових вулиць – все тут. Але він не про людей, а про дороги, будинки, заводи тощо.
Сучасні міста потребують сучасних стратегій. Для цього замало накреслити генеральний план, потрібно залучити зовнішні ресурси: фахівців, інвесторів, підприємців об’єднати навколо спільної ідеї. Звичних генеральних планів замало, коли ми говоримо про планування розвитку.
Більшість українських міст вже сформовані, зі своїми кварталами, будинками та вулицями. Звісно, важче вбудовувати нові ідеї у райони на урбанізованих територіях, ніж будувати з нуля. Але це можливо, якщо розробити стратегію розвитку.
Неодноразово наголошував про важливість Інтегрованої Концепції Розвитку. Це більше ніж просто документ – це про цілі та цінності. ІКР – стратегія розвитку європейського міста: житлової і транспортної сфери, екології, соціальної і технічної інфраструктури, культури та освіти, туризму, громадських просторів й економіки міста загалом. ІКР є важливим доповненням генерального плану і сильним фундаментом для розвитку міст. Маємо працювати над тим, щоб втілювати цю стратегію у всіх українських містах.
Безбар’єрність – це ще один обов’язковий крок до подальшого розвитку. Світовий досвід свідчить, що країни, які усувають бар’єри та відкривають можливості для всіх своїх громадян – розвиваються і просуваються вперед. Мова зараз йде про людей з обмеженою мобільністю. Але це не лише люди з інвалідністю, а й з тимчасовою втратою мобільності внаслідок травм, люди похилого віку, батьки дітей з інвалідністю, діти, вагітні жінки, молоді батьки з дітьми на руках чи у візочках, люди з важким багажем тощо. А також наші герої-захисники, які отримали травми різної складності, дехто став маломобільним. Ці суспільні категорії щодня зіштовхуються з бар’єрами.
Безбар’єрність – це про рівні права для кожного, про можливість жити на повну без жодних обмежень. До прикладу, мати можливість не лише вільно пересуватись містом чи Україною в принципі, а й самореалізовуватись, спілкуватись з людьми, працювати, отримувати освіту тощо. Важливо поважати потреби та особисті межі кожної людини, адже ніхто не заслуговує на життя за бар’єрами і, більше того, кожен з нас протягом життя може стати соціально виключеним. Ми повинні забезпечити всіх громадян максимально комфортними умовами в усіх сферах життя.
Потрібно розвивати міські середовища так, щоб забезпечити їх базовими елементами: широкими ліфтами для інвалідних візків у багатоквартирних будинках, кафе і ресторанах, школах, садках тощо, пандусами у приміщеннях та вулицях, низьким громадським транспортом, облаштовувати пішохідні зони та переходи. Для маломобільних людей є багато перешкод різної складності, які потрібно долати щодня, і ми можемо їм у цьому допомогти.
Чи вдасться втілити такі процеси в Україні? Вважаю, що так. Після перемоги над окупантом Україна зможе будувати та відновлювати міста з врахуванням потреб людини, де на першому місці буде комфорт усіх мешканців. У цьому ми можемо розраховувати на підтримку багатьох країн, які вже зголосились допомогти. На державному рівні створили Фонд відновлення майна та зруйнованої інфраструктури, до якого залучать інвесторів, репарації від росії, кошти інших країн та всіх охочих. А також нещодавно Асоціація міст України та Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи підписали Декларацію про співпрацю у відбудові України. Відновлення – це тривалий процес, але з міжнародною підтримкою він буде легшим.
Як львів’янин, відзначу рідне місто, яке справді є європейським. Тут з’являються справді якісні об’єкти, громадські простори та хаби, які відповідають запитам мешканця. Житло вже давно перестало бути звичайними квадратними метрами. Львів не потребує післявоєнного відновлення, але є багато сфер над якими ще потрібно працювати. Бо що стосується безбар’єрного фізичного середовища – воно відсутнє як таке. Зараз можемо і маємо це змінити.
Війна дала потужний поштовх до змін і розуміння, що варто відходити від застарілих стандартів будівництва та впроваджувати справді нові європейські технології. Оновлювати та будувати комфортні міста і ставити у центр саме людину та її потреби. Будувати суспільство без бар’єрів - це майбутнє для розвитку української держави.